Що економічна наука думає з приводу цієї популярної книги? #11 (Критичний розбір книги)

«Чому нації занепадають?», Робінсон та Аджемоглу. Розділ 3: Як виникають багатство і бідність. 

Економіка 38-ї паралелі. 

У цій частині книги автори звертають увагу читачів на величезну різницю в рівні життя людей, які живуть у Північній Кореї та Південній Кореї. І звертають увагу читачів на те, що: 

"...Ці фантастичні відмінності не прийшли до нас із глибини століть. Насправді їх не існувало аж до кінця Другої світової війни. Але після 1945 року [після поділу єдиної країни двома різними державами] два уряди - на Півночі та на Півдні - взяли на озброєння абсолютно різну економічну політику..." 

За словами авторів книги, "...держава Південної Кореї взяла курс на управління ринковою економікою, у якій поважали приватну власність. Усю міць південнокорейської держави використовували для того, щоб прискорити економічне зростання: урядові кредити і субсидії найуспішнішим фірмам допомогли зробити Південну Корею квітучою економікою..."

Водночас урядом Північної Кореї було запроваджено систему центрального економічного планування, приватна власність була оголошена поза законом, ринкові відносини заборонені.

"...Для нас не буде сюрпризом, що економічний розвиток двох Корей пішов у зовсім різних напрямках. Командна економіка [Північної Кореї] дуже скоро стала катастрофою для країни..." - пишуть автори книги.

Як пояснення, чому економічна політика Північної Кореї загальмувала економічний розвиток країни (позначилася негативно на рівні життя людей), автори пишуть таке:

1️⃣ "...Заборона приватної власності призвела до того, що у людей не залишилося стимулів для того, щоб інвестувати, старанно працювати або хоча б підтримувати колишню продуктивність праці. ..."

2️⃣ Керівники держави "...не мали жодного наміру якось реформувати систему, дозволити приватну власність, ринкові відносини та свободу контрактів, змінювати політичні чи економічні інститути..."

Як пояснення успішності південнокорейської економіки автори книги вказують на такі факти:

1️⃣ "...Південнокорейські лідери не шкодували коштів на освіту, і їм удалося досягти високих показників грамотності та освіти загалом."

2️⃣ "...Південнокорейські компанії швидко зорієнтувалися і створили власну модель бізнесу, побудованого на поєднанні відносно освіченої робочої сили та державного стимулювання інвестицій, індустріалізації, експорту та запозичення технологій..."

Завершують цю частину своєї книги автори таким абзацом: 

"...До кінця 1990-х років, усього лише через півстоліття після поділу, зростання в Південній Кореї та стагнація в КНДР призвели до десятикратної різниці в рівні доходів між двома частинами цієї колись єдиної країни. Уявіть, яка різниця може виникнути між ними через кілька століть! Економічна катастрофа в Північній Кореї ... особливо вражає саме в порівнянні з ситуацією в Південній Кореї... Ми повинні вивчити інститути цих країн, щоб знайти ключ..."

Отже, автори мають рацію в тому, що між рівнем економічного розвитку (рівнем життя людей) у двох сучасних Кореях сьогодні спостерігається величезна різниця. Автори також мають рацію в тому, що оскільки до поділу території Кореї між двома різними державами жодних відмінностей між цими двома географічними частинами єдиної території не спостерігалося, то відмінності у швидкості економічного розвитку цих територій слід пояснювати, найімовірніше, наявними відмінностями в політиці, що проводиться цими державами.

У всьому перерахованому автори книги цілком мають рацію. Але потім, як і в попередніх розділах книги, вони роблять висновок, який аж ніяк не випливає з того, що вони описали в цій її частині.

А саме: показавши, що населення, підпорядковане одній державі, живе гірше, а підпорядковане іншій - живе краще, вони роблять висновок, що перша держава завдає своїм підданим шкоди (погіршує їхнє життя), а друга приносить своїм підданим благо (робить їхнє життя кращим).

Тут автори роблять широко відому логічну помилку (неважливо, навмисно чи ні), вважаючи, що "після цього - отже, через це". Але насправді, якщо якась подія сталася після іншої, це не означає, що вона була нею викликана. 

Щоб не робити таку помилку, не слід просто механічно приписувати успіхи чи провали в економіці державі, яка є на території країни. 

Цікаво, що економічні проблеми Північної Кореї автори не приписують механічно утвореній там соціалістичній державі. Натомість автори книжки хоча й у дуже примітивній формі, але намагаються показати, як саме наявна там держава гальмує економічне зростання. Зокрема, вони говорять про те, що економіка Північної Кореї гальмується через серйозні обмеження, що накладаються державою на приватну власність (аж до повної заборони приватної власності), що серйозно ускладнює інвестиції і дестимулює старанність у праці (знижує продуктивність праці).

У цьому сенсі (стосовно дослідження Північної Кореї), у нас немає претензій до логіки міркувань авторів. У нас не було б претензій і до логіки, яку вони застосовують для того, щоб пояснити вищий рівень життя (вищу продуктивність праці) у Південній Кореї, якби для пояснення цього феномена вони використовували ту саму логіку, яку використовували для пояснення північнокорейського феномена. Але в тому то й річ, що для пояснення південно-корейського феномена вони вирішили використовувати інші факти. Це те ж саме, як порівнювати вагу одного предмета з об'ємом іншого і робити з цього "далекосяжні висновки".

Найцікавіше, якби автори книжки для пояснення різниці в економічному розвитку Північної та Південної частин Корейського півострова використовували однаковий підхід, то причини цієї різниці стали б очевидними і не потребували для свого опису цілої книжки.

Про який однаковий підхід ідеться? Все дуже просто. Якщо автори книги дійшли висновку, що гальмування економічного розвитку Північної Кореї спричинене проблемами з правом приватної власності, то авторам слід було хоча б приблизно описати, в чому саме ці проблеми полягають, і потім подивитися на наявність-відсутність або відносну величину цих проблем у Південній Кореї.

Іншими словами, якщо відомо, що якісь феномени заважають економічному розвитку, то дві країни слід порівнювати саме за ступенем присутності цих феноменів. А не так, як роблять автори книжки - аналізуючи наявність цих феноменів в одній країні, але абсолютно ігноруючи те, як ідуть справи з цими феноменами в іншій країні. Для аналізу іншої країни вони чомусь обирають інші феномени, які не використовували при аналізі ситуації в першій країні. Така поведінка авторів книги робить її повністю антинауковою (хоча автори претендують саме на науковість своєї книги).

Якщо підійти до вимірювання ситуації в цих двох країнах з однією і тією самою "лінійкою", то ми побачимо таке:

У Північній Кореї практикуються такі обмеження права приватної власності:

1️⃣ Усе, що заробить людина, належить державі. Яку частину заробленого (і тепер належного державі) людина може залишити собі, вирішує держава. Держава, в більшості випадків, вирішує залишати людині дуже мало. Рівно стільки, щоб людина просто не померла.

2️⃣ Підприємництво заборонено. Ви можете звернутися до держави за дозволом зайнятися якоюсь діяльністю. Держава в більшості випадків такого дозволу не дає. Якщо дозволяє, то тільки на визначених нею умовах. Практично всі види економічної діяльності держава монополізувала.

3️⃣ Ви не маєте права володіти (користуватися) великими об'єктами власності без дозволу держави. Держава зрідка дає комусь таке право. 

У Південній Кореї практикуються такі обмеження права приватної власності:

1️⃣ Усе, що заробить людина, належить державі. Яку частину заробленого (і тепер належного державі) людина може залишити собі, вирішує держава. Держава, як правило, вирішує залишати людині приблизно половину (решту вилучає у вигляді оподаткування). Дозволяє залишити стільки, щоб людина не переставала відчувати нужду і незадоволеність.

2️⃣ Підприємництво за замовчуванням заборонено. Ви можете звернутися до держави за дозволом зайнятися якоюсь діяльністю. Держава Південної Кореї дозволяє підприємництво частіше, ніж держава Північної Кореї. Але, якщо дозволяє, то теж тільки на визначених нею умовах. На деякі види підприємницької діяльності дозвіл отримати неможливо, оскільки їх держава монополізувала.

3️⃣ Ви не маєте права володіти (користуватися) великими об'єктами власності без дозволу держави. Держава дає такі дозволи тільки доти, доки ви платите їй данину. Переставши платити, ви втрачаєте відповідний дозвіл. Наприклад, за несплату податку на нерухомість ви назавжди втрачаєте дозвіл держави на володіння і користування цією нерухомістю.

Як можна помітити, якщо хоча б трохи конкретизувати ставлення обох держав до права приватної власності (оскільки автори книжки стверджують, що нехтування правом приватної власності гальмує економічне зростання), то стає очевидним, що ставлення обох держав до права приватної власності є дуже схожим - в обох держав воно негативне. Різниця лише в тому, що держава Південної Кореї зневажає право приватної власності меншою мірою, ніж це робить держава Північної Кореї. 

З огляду на вищесказане, автори книжки (якби вони були послідовні, логічні та неупереджені) мали б дійти висновку, що обидві держави негативно впливають на зростання економіки своїх країн. Насамперед, через нехтування правом приватної власності. Та оскільки в Південній Кореї порушення права приватної власності державою проявляється дещо меншою мірою, ніж у Північній Кореї, то й стримування економічного розвитку Південної Кореї спостерігається меншою мірою.

Саме цим пояснюється різна підсумкова швидкість розвитку цих країн, а зовсім не тим, що завдяки державі Південної Кореї розвиток економіки прискорюється, а через дії держави Північної Кореї швидкість зростання економіки зменшується. Обидві держави гальмують економічне зростання своєї країни. Просто одна гальмує економіку сильніше, а інша - слабше. 

На цьому наш критичний аналіз цього розділу книги можна було б закінчити. Але подивімося все ж на "лінійку", яку використовували автори книжки для аналізу та пояснення відносного успіху Південної Кореї (щоб зробити висновок про позитивний вплив держави Південної Кореї на економіку).

По-перше, вони зазначили, що "...південнокорейські лідери не шкодували коштів на освіту". Однак, немає жодних сумнівів, що північнокорейські лідери теж не шкодують коштів на освіту. Ба більше, соціалістичні країни специфічні тим, що вони приділяють освіті навіть більше уваги, ніж не соціалістичні.

Хтось може сказати, що уряд Південної Кореї мав можливість в абсолютному вираженні виділяти більше коштів на освіту, ніж уряд Північної Кореї. Так, швидше за все, це так. Але Південна Корея мала більше коштів унаслідок того, що мала більш розвинену економіку. А чому вона мала більш розвинену економіку? Бо виділяла більше коштів на освіту? Виходить замкнене коло, яке нічого не пояснює. Ясно, що автори книжки тут заплуталися.

Краще б вони (як ми й пропонували) використовували одну "лінійку" - право приватної власності - для пояснення відмінностей двох країн, а не маніпулювали "лінійками", підсовуючи своїм читачам різні "лінійки" для вимірювання різних країн. 

По-друге, автори зазначили, що "...південнокорейські компанії швидко зорієнтувалися і створили власну модель бізнесу, побудованого на поєднанні відносно освіченої робочої сили та державного стимулювання інвестицій, індустріалізації, експорту та запозичення технологій...". Але тут ми теж можемо заперечити.

"Південнокорейські компанії швидко зорієнтувалися і створили власну модель бізнесу", але до чого тут держава Південної Кореї, і хто каже, що північнокорейські підприємства не зорієнтувалися і не створили власну модель бізнесу? Як взагалі здатність компаній орієнтуватися доводить корисність держави? Можливо, все навпаки? Може, компаніям доводиться витрачати енергію і ресурси на орієнтування в морі державного регулювання, а без держави і її регулювання вся енергія і всі ресурси компаній йшли б виключно на виробництво товарів і послуг, що забезпечувало б вищу швидкість зростання економіки? Як бачимо, тут (із цією своєю спеціальною "лінійкою") автори книжки теж заплуталися і нічого не пояснили. 

Як заплуталися вони і в усьому іншому. Наприклад, вони хвалять державу Південної Кореї за стимулювання інвестицій. Але що таке державне стимулювання інвестицій? Це ніщо інше, як обіцянка держави менше регулювати якісь компанії або галузі економіки. Тобто невтручання (менше ніж зазвичай втручання) у якийсь бізнес називається його стимулюванням? Але в такому разі повна відсутність державного регулювання (відсутність держави) означатиме максимальне стимулювання всіх галузей економіки. Виходить, що і цей приклад авторів книжки доводить не корисність гарної держави (на що постійно натякають автори книжки), а навпаки - негативний вплив держави (будь-якої держави) на економіку країни і добробут людей, які живуть у країні. 

✔️ ВИСНОВОК: у цій частині книги автори продовжили свій список історичних прикладів різних держав, щоб переконати читачів, що бувають держави погані (шкідливі для людей) і хороші (корисні для людей). Однак і в цій частині книги в них вийшло так, що їхні заздалегідь підготовлені (упереджені) висновки аж ніяк не випливають із тих історичних прикладів, які вони самі ж і наводять. Ба більше, з наведених авторами історичних прикладів, якщо не нехтувати логікою, випливають висновки, прямо протилежні кон'юнктурним висновкам авторів книги.

Далі буде...

🎓 Також не забувайте підписуватись на канал директора першого в Україні інституту Австрійської школи економіки.