Що економічна наука думає з приводу цієї популярної книги? #16-1 (Критичний розбір книги)

«Чому нації занепадають?», Робінсон та Аджемоглу. Розділ 3: Як виникають багатство і бідність. 

Довга агонія Конго.

У цій частині книги автори, як їм здається, переконливо показують на прикладі Конго, що екстрактивні інститути не призводять до економічного зростання, гальмують зростання рівня життя людей. 

Щоб показати, що собою являють екстрактивні інститути, автори пишуть: "...Багатство еліти походило з двох джерел: плантацій навколо Сан-Сальвадору та податків, які збирали на решті території королівства. В основі такої економіки лежало рабство..."

Після барвистого опису подробиць державних монополій, оподаткування, а також примусової праці людей на своїх господарів, автори роблять такий висновок: "...Таким чином, ми можемо стверджувати, що причиною жахливої бідності Конго були екстрактивні економічні інститути..." 

Однак, якщо для описаної в книжці економічної ситуації в Конго застосовувати не пропоновану авторами мову (інклюзивні та екстрактивні інститути), а використовувати широко застосовувану термінологію вільного-невільного ринку, то нічого дивовижного в цій ситуації в Конго ми спостерігати не будемо.

Бо описана авторами ситуація є природним і закономірним результатом наявності в країні оподаткування, державних монополій і регулювання державою ринку (в тому числі, трудових відносин). Тобто бідність Конго є результатом придушення державою вільного ринку - добровільної взаємодії людей.

Цікаво, що як опис екстрактивних інститутів у Конго автори наводять приклад того, що "...міжнародну торгівлю, а також усі великі комерційні підприємства контролював король..."

Однак, ми знаємо, що всі держави (зокрема, держава США) займаються тим самим - контролюють міжнародну торгівлю і комерційні компанії (великі компанії насамперед). Що ж стосується оподаткування, наявності державних монополій і регулювання ринку - це обов'язкові атрибути абсолютно всіх без винятку держав.

Іншими словами, наведений авторами приклад із Конго нічого не пояснює. Він не пояснює, чому рівень життя в Конго незрівнянно нижчий за рівень життя в США, оскільки перераховані авторами дії держави Конго за своїм змістом нічим не відрізняються від дій держави США. Чим вони відрізняються, то це ступенем втручання держави в ринок (у добровільну діяльність людей щодо забезпечення себе необхідними товарами та послугами).

Однак проблема авторів книги полягає в тому, що вони не можуть зізнатися своїм читачам, що діяльність будь-яких держав (і в бідних, і в багатих країнах) відрізняється лише ступенем негативного втручання в життя людей, а не змістом цієї діяльності. Автори не можуть цього визнати, бо це було б визнанням того, що всі держави погіршують життя людей - гальмують зростання їхнього добробуту. Просто одні держави перешкоджають зростанню рівня життя людей більш, а інші менш активно. Автори не можуть цього визнати, бо мета їхньої книжки переконати читачів у корисності держави, а не в її небезпеці для людей. 

Автори пишуть, що "...Політичні інститути Конго були повною мірою абсолютистськими, тобто не накладали на еліту і короля взагалі жодних обмежень, одночасно позбавляючи решту населення будь-якого права голосу..."

Але річ у тім, що і в цьому політичні інститути Конго нічим не відрізняються від політичних інститутів, наприклад, США. Держава США теж не має жодних обмежень. Державна влада в США теж може ухвалювати будь-які закони і застосовувати, по суті, будь-яке насильство для того, щоб приводити ці закони у виконання. Те, що громадяни США мають право голосу на виборах, нічого не змінює. Після того, як якусь людину обрано, вона може робити з людьми (у т.ч. і зі своїми виборцями) все, що забажає.

Між описаною авторами державою Конго і державою США можна знайти лише косметичні відмінності. Так, король Конго міг зупинити роботу будь-якого бізнесу або посадити всю країну під домашній арешт, мотивуючи це просто своєю забаганкою. Але якщо говорити про державу США, то вона теж без проблем зупиняє роботу будь-якого бізнесу і саджає все населення країни під домашній арешт.

Просто як мотив такої своєї поведінки держава США пропонує більш красиву обгортку - наприклад, турботу про людей. Хоча, нічого не заважає їй чинити і набагато простіше - як мотив висувати просто так звані державні інтереси. Це, по суті, нічим не відрізняється від особистої примхи людей, які є державною владою (так само, як у випадку з королем Конго). 

Цікаві також постійні застереження авторів книжки, якими вони повністю спростовують усе, у чому хочуть переконати своїх читачів.

Наприклад, вони пишуть:

"...Зрозуміло, легко побачити різницю між екстрактивними політичними інститутами Конго та інклюзивними політичними інститутами, що розподіляють владу між різними групами в суспільстві і при цьому обмежують її застосування..."

Тобто автори книжки визнають, що державна влада (яка б вона не була) завжди завдає людям шкоди, і тому її (державну владу) слід обмежувати. Наприклад, обмежувати розподілом влади між різними групами. Але й цього, на думку авторів, недостатньо. Навіть розподілену владу слід обмежувати в її застосуванні.

Усе це якось не в'яжеться з тим, що людям необхідна держава (державна влада над людьми). Виходить, що, коли автори кажуть, що у людей є потреба у формуванні держави (яка може наносити людям тільки шкоду) - це все одно що пропонувати людям цілеспрямовано заразити себе смертельною хворобою, щоб потім намагатися різними способами обмежувати розвиток цієї хвороби (сповільнювати її перебіг).

Смішно виглядає також вказівка авторів на те, що "Абсолютистські інститути Конго трималися на багнетах королівської армії". А на чому, цікаво, автори думають тримаються не-абсолютистські державні інститути (звані авторами інклюзивними інститутами)? Невже автори переконуватимуть нас у тому, що принципова непокора, скажімо, податковому відомству США або будь-якому відомству, яке регулює підприємницьку, освітню, медичну або поштову діяльність, не призведе до того, що держава пустить у хід багнети (кийки, наручники, пістолети, автомати - агресивне насильство)?

Ще однією темою, яку автори знову порушують у цій частині книги, є централізація влади. Вони намагаються переконати своїх читачів у тому, що для того, щоб з'явилася можливість заміни екстрактивних інститутів на інклюзивні, необхідна централізація державної влади (чого нібито не було в Конго). Цю тему ми розберемо в одній із наступних публікацій, присвячених розбору цієї книги.

Якщо говорити коротко, наводячи в цій частині книги приклад Конго, автори хотіли показати приклад екстрактивних інститутів і те, як вони заважають зростанню добробуту. Але вийшло в авторів зовсім інше. Насправді ж вони показали, що немає жодної принципової різниці між державними інститутами багатих країн і бідної країни Конго. Різниця полягає тільки в зовнішній бутафорії. 

Таким чином автори, як і раніше, не змогли переконати своїх вдумливих читачів у тому, що одна й та сама руйнівна для людського життя сила - державна влада - в одних країнах обов'язково створює бідність, а в інших раптом чомусь створює багатство. 

✔️Насправді ж відповідь на це питання вже давно дала економічна наука. Полягає вона в тому, що державна влада не може створювати багатство. Державна влада може створювати і створює тільки бідність. Тому ті країни, де держава протягом тривалого часу гірше виконувала свої природні функції (оподаткування, створення державних монополій, обмеження підприємництва), є відносно багатими.

А ті країни, де держава протягом тривалого часу старанніше підходила до виконання цих своїх природних функцій, є відносно бідними. 

Але авторів книги така відповідь не влаштовує. Мета написання ними цієї книги полягає в тому, щоб запропонувати іншу відповідь. Відповідь, що має обов'язково передбачати корисність і необхідність існування держави. Поки авторам цього зробити не вдалося. Можливо, вони будуть більш переконливими в наступних розділах своєї книги? 

Далі буде...

🎓 Також не забувайте підписуватись на канал директора першого в Україні інституту Австрійської школи економіки.