Як побороти бідність?

Не існує якогось об'єктивного поняття бідності чи багатства. Про бідність і багатство, як про рівень життя людини, можна говорити лише у порівняльному контексті. Людина може бути біднішою або багатшою у порівнянні з іншою людиною, а також біднішою або багатшою у порівнянні з самою собою в різні періоди її життя.

Тому, коли ми кажемо, що нам слід подолати бідність, мова, по суті, йде не про те, щоб досягти якогось визначеного наукою рівня життя, а про те, щоб підвищити рівень життя в порівнянні з сьогоднішнім днем. Тобто йдеться не про те, щоб стати багатим (або перестати бути бідним), а про те, щоб стати багатшим.

Оскільки рівень життя людини визначається кількістю доступних їй товарів та послуг, то боротьба з бідністю людини, тобто підвищення її рівня життя передбачає ніщо інше, як постійне зростання кількості доступних людині товарів і послуг.

Отже, товари та послуги повинні звідкись з'являтися, причому, все в більшій і більшій кількості. Але з'явитися вони можуть лише шляхом їхнього виробництва. Тобто хтось повинен виробляти все більше і більше товарів і послуг, а для цього необхідна продуктивність праці, що постійно зростає.

Джерелом підвищення продуктивності праці є капітал - засоби виробництва, обладнання, сировина, комплектуючі та матеріали. Чим більше у країні буде всього цього, тобто всього того, що вироблено лише для того, щоб забезпечувати виробництво інших продуктів (у тому числі продуктів споживання – товарів та послуг), тим вищою буде продуктивність праці, тим більше в країні буде вироблятися товарів та послуг, тим вищим буде рівень життя людей.

Для того, щоб на території країни капітал накопичувався - щоб у країні з'являлося все більше і більше капіталу, необхідні заощадження. Хтось повинен відмовлятися від частини свого споживання (затягувати паски), робити заощадження та інвестувати їх у створення нового (і збереження вже існуючого) капіталу. Іншого способу накопичення капіталу немає.

Але хто ці люди, які обмежують своє споживання, роблять заощадження та інвестують їх у виробництво капіталу?

Такими людьми є всі ми, кожен із нас. Будь-яка людина завжди ділить одержуваний нею дохід на дві частини. Одну частину вона спрямовує на своє поточне споживання, а другу зберігає для здійснення своїх поточних чи майбутніх інвестицій у створення капіталу. Усі люди від природи різні, тому немає нічого дивного в тому, що різні люди ділять свій дохід на ці дві частини по-різному - у різних пропорціях.

Тих, хто схильний зберігати та інвестувати у створення капіталу більшу (а не меншу) частину свого доходу, прийнято назвати підприємцями та капіталістами. І саме від них, від підприємців та капіталістів – хто більшу частину свого доходу інвестує у створення капіталу – залежить швидкість накопичення капіталу в країні, зростання продуктивності праці та, як наслідок, зростання рівня життя людей, що живуть у країні.

Але якщо зростання нашого добробуту залежить від того, наскільки значну частину свого доходу підприємці та капіталісти спрямовують на створення нового капіталу, то що може їх мотивувати до ще більшого збільшення тієї частини їхнього доходу, яка робить нас багатшим?

Відповісти це питання нам допомагає така категорія економічної науки, як “ступінь часового вподобання”. Усе, що нам слід знати в даному випадку про цю наукову категорію - це те, що чим нижче часове вподобання людини, тим більшу частину свого доходу вона схильна перетворювати на капітал.

Але як забезпечити зниження тимчасової переваги людей, щоб прискорити у країні накопичення більшої кількості капіталу?

Для того, щоб ступінь часового вподобання людей, що живуть у країні, знижувався (у підприємців і капіталістів, зокрема), необхідно виконання двох умов: по-перше, якомога вищий рівень життя; по-друге, якомога вища впевненість людей у ​​завтрашньому дні (впевненість людей у ​​своєму майбутньому).

Лише за наявності таких умов люди і в першу чергу підприємці та капіталісти природним чином (тобто добровільно) збільшуватимуть частку свого доходу, що спрямовується на створення капіталу.

Більше того, оскільки більш високі доходи і більша впевненість у завтрашньому дні знижують ступінь часового вподобання абсолютно у всіх людей (а не лише у підприємців та капіталістів), то в описаних вище умовах дедалі більша кількість людей (у міру зниження ступеня їхнього часового вподобання) буде дедалі більшу частину свого доходу зберігати і інвестувати у створення капіталу – тобто більше людей ставатиме підприємцями та капіталістами.

В результаті, накопичення капіталу отримає додаткове прискорення, набагато швидше зростатиме продуктивність праці – ще швидше підвищуватиметься рівень життя людей. Усі ставатимуть багатшими, у тому числі й ті, кого сьогодні прийнято відносити до категорії бідних.

Але як забезпечити виконання описаних вище умов, що знижують часове вподобання людей? І чому сьогодні такі умови відсутні чи присутні не повною мірою? Що цьому заважає? Сьогодні цьому заважає державна політична система. А саме – державні податки та державне регулювання.

Віднімаючи у вигляді оподаткування в людей (переважно в підприємців і капіталістів) частину їхнього доходу, держава залишає у розпорядженні людей лише частину ними чесно заробленого. Це, природно, робить людей біднішими – знижує їхній рівень життя, порівняно з тим рівнем життя, який вони могли б мати, якби розпоряджалися всім своїм доходом.

Водночас державне регулювання економічної діяльності, яке стає дедалі більш непередбачуваним і тотальним, істотно підриває впевненість людей у ​​своєму завтрашньому дні.

Усе це разом (податки та держрегулювання) підвищує ступінь часового вподобання людей, спонукаючи їх проїдати значну частину свого доходу і дедалі менше інвестувати у створення нового капіталу. Непоява нового капіталу призводить до стагнації зростання продуктивності праці та, як наслідок, відсутності зростання добробуту людей. Спричиняє відсутність зростання добробуту всіх людей – у тому числі й тих, хто вважає себе бідними.

Приберіть податки та держрегулювання, і ступінь часового вподобання людей почне активно знижуватися, заощадження та інвестиції в капітал збільшуватись, продуктивність праці зростатиме, кількість доступних людям товарів та послуг зростатиме, добробут людей підвищуватиметься – бідних, у нинішньому розумінні бідності, ставатиме все менше і менше.

Як бачимо, рецепт боротьби з бідністю простий. Він полягає у відсутність оподаткування та державного регулювання економічної діяльності людей, у тому числі підприємців та капіталістів. Тобто скасовуємо податки, прибираємо держрегулювання – і бідних людей ставатиме дедалі менше.

Інших рецептів боротьби з бідністю немає.

Якщо, незважаючи на все вищевикладене, хтось все ж вважає, що податки та держрегулювання необхідні, то він повинен розуміти, що за “щастя” мати податки та держрегулювання доведеться заплатити (у цьому світі немає нічого безкоштовного). І платити доведеться нічим іншим, як бідністю людей. Чим більше ви хочете податків та держрегулювання, тим більшою бідністю за це ваше бажання всім доведеться розплачуватися.

🎓 Також не забувайте підписуватись на канал директора першого в Україні інституту Австрійської школи економіки.