Лібертаріанство - це філософія (напрям філософської думки), цариною інтересів якої є справедливий та ефективний (тобто такий, що забезпечує максимально можливий рівень добробуту) устрій суспільства.

На погляд лібертаріанства, ключовою і, по суті, єдиною умовою існування справедливого й ефективного суспільства є загальноприйнята взаємодія членів такого суспільства в рамках права приватної власності, тобто визнання суспільством повної заборони на агресивне насильство однієї людини щодо приватної власності іншої.

До приватної власності лібертаріанство відносить тіло людини (життя та здоров'я), а також будь-які ресурси зовнішнього щодо людини світу, які вона отримала у своє розпорядження в один із чотирьох можливих способів: первинним привласненням нічийного ресурсу; виробництвом ресурсу власною працею; отриманням ресурсу внаслідок добровільного обміну; та отриманням ресурсу в якості подарунка.

Філософія лібертаріанства не визнає жодної іншої форми власності, крім приватної. Отже, державної, муніципальної або будь-якої іншої суспільної власності в лібертаріанському суспільстві існувати не може. У лібертаріанському суспільстві будь-який ресурс має свого приватного власника або є нічийним, тобто не належить нікому.

Однак будь-який нічийний ресурс у лібертаріанському суспільстві з часом може набути статусу приватної власності. Це відбувається тоді, коли хтось помічає в цьому ресурсі цінність і підтверджує це залученням цього ресурсу у свою економічну діяльність, тобто починає використовувати його у своїх цілях. У такому випадку раніше нічийний ресурс стає приватною власністю людини.

Концепція приватної власності не має на увазі відсутність можливості спільного управління людьми ресурсами, що перебувають у їхній приватній власності. Якщо якась група людей (маленька, велика, дуже велика або величезна) вважатиме, що об'єднання приватних ресурсів (частково або повністю) з метою єдиного управління відповідає їхнім особистим інтересам, вони можуть зробити це на добровільній договірній основі. Зі збереженням права кожного учасника такого об'єднання вийти з договору частково або повністю, з виведенням відповідної частини своїх ресурсів назад у своє одноосібне управління. Приклади такого добровільного об'єднання ресурсів ми сьогодні спостерігаємо у формі комерційних компаній, кооперативів, громадських організацій та акціонерних товариств.

Сенс перебування будь-якого ресурсу в приватній власності полягає в тому, що людина (приватний власник цього ресурсу) має повне право розпоряджатися цим ресурсом так, як вона цього забажає, без будь-яких обмежень. При цьому на це право людини ніяк не впливає думка інших людей з приводу того, правильно вона використовує цей ресурс чи ні. 

Якщо хтось вважає, що цей ресурс слід використовувати якось по-іншому, то реалізувати таку точку зору на практиці можна тільки після того, як цей ресурс стане приватною власністю цієї особи. Тобто вона повинна буде купити в поточного власника цей ресурс за тією ціною, за якою той добровільно погодиться його продати (що не виключає добровільного передання ресурсу як подарунка). Отже, як використовувати будь-який ресурс має право визначати тільки його приватний власник.

Єдиним обмеженням використання людиною своєї приватної власності є заборона на нанесення фізичної шкоди приватній власності інших людей - фізичне ушкодження або знищення чиєїсь приватної власності без добровільної згоди її власника. 

Подібне пошкодження або знищення чужої приватної власності є агресивним насильством. Визнання ж лібертаріанським суспільством права приватної власності означає, що будь-яка агресивна дія однієї людини щодо приватної власності іншої людини вважається протиправною, тобто злочином.

При цьому застосування будь-якою людиною насильства до злочинця (і належної йому власності), з метою захисту і відновлення своєї приватної власності або приватної власності іншої людини, злочином не є. Навпаки, подібні дії - дії щодо захисту приватної власності від злочинця і відновлення постраждалої приватної власності коштом власності злочинця - суспільством цілком вітаються і заохочуються. 

Річ у тім, що право приватної власності, а отже, і лібертаріанське суспільство, яке його практикує, визнає приватну власність людини тільки тоді, коли сама ця людина визнає недоторканність приватної власності інших людей. Тобто людина перебуває в межах дії права приватної власності, і її власність охороняється цим правом тільки тоді, коли вона сама не здійснює агресії проти приватної власності інших людей. Саме цей принцип права приватної власності дає жертвам агресії та іншим людям право застосовувати насильство до агресора та його власності для запобігання такій агресії та ліквідації її наслідків. Таке правове поле (правове поле приватної власності) знижує мотивацію людей до вчинення будь-якої агресії до мінімуму. 

Отже, дотримання лібертаріанських принципів робить будь-яке суспільство максимально благополучним з тієї причини, що кількість можливих конфліктів між людьми скорочується до мінімуму, а ті деякі конфлікти, які, тим не менш, у такому суспільстві можуть виникати, отримують можливість вирішуватися найефективніше. Тому що концепція приватної власності об'єктивно виникла на Землі якраз із метою запобігання та ефективного вирішення можливих конфліктів між людьми.

При цьому важливо розуміти, що філософія лібертаріанства ґрунтується не на порожньому місці, лібертаріанські принципи устрою квітучого суспільства не є вигадкою, фантазіями або безпідставними мріями людей, які називають себе лібертаріанцями. Філософія лібертаріанства стоїть на міцному фундаменті економічної науки, етики та моралі. Завдяки цьому спростувати правильність і дієвість лібертаріанських принципів неможливо - ні теоретично, ні практично. 

Для того, щоб спростувати правильність лібертаріанських принципів, їхньому критику довелося б стверджувати, що людина не має своїх бажань, рабство краще за свободу, а голод краще за ситість. Тобто критикові лібертаріанства довелося б приписувати земній людині ті якості, яких у неї немає, і, навпаки, заперечувати наявність у людини тих якостей, які ми спостерігаємо в кожного в реальному житті. 

Тобто для заперечення справедливості лібертаріанських принципів критику довелося б, по суті, заперечувати існування земної людини. Але тоді будь-яка дискусія з приводу принципів справедливого й ефективного устрою суспільства втратила б будь-який сенс. Оскільки, якщо немає людей, то не може бути й суспільства, яке вони утворюють.

Якщо ж визнати, що люди на нашій планеті все-таки існують і не просто існують самі по собі, а й активно взаємодіють один з одним, утворюючи те, що прийнято називати суспільством, тоді просто неможливо не визнавати справедливість лібертаріанських принципів - неможливо заперечувати, що обов'язковою умовою існування справедливого та ефективного суспільства є повне визнання суспільством права приватної власності. Що, як уже було сказано, обов'язково передбачає повну заборону агресивного насильства щодо приватної власності людини.

Отже, лібертаріанство - це не просто філософія устрою найблагополучнішого суспільства, але це ще й єдино можлива філософія устрою такого суспільства.

🎓 Також не забувайте підписуватись на канал директора першого в Україні інституту Австрійської школи економіки.