Що економічна наука думає з приводу цієї популярної книги? #7

«Чому нації занепадають?», Робінсон та Аджемоглу. Глава 1: Так близько - і так по-різному.

Не сходячи зі звичної колії. 

У цій частині книги автори наводять історичні приклади, які, на їхню думку, мають показати, що наприкінці 19-го століття держава США розвивалася (в хорошому сенсі цього слова - робила дедалі більше хорошого для людей), а держава в Мексиці, а також держави в Центральній і Південній Америці не сходили зі своєї історично сформованої колії, тобто продовжували заважати зростанню життєвого рівня людей. 

Зокрема, автори книжки ставлять у заслугу державі США, що вона дозволила всім своїм громадянам приватизувати незайняті дотепер землі за правилами гомстеда (привласнення ділянки землі шляхом докладання до неї своєї праці з метою виробництва тих чи інших благ) і критикують держави на південь від США за те, що вони допускали до приватизації незайнятих земель тільки тих, хто володів "політичним впливом або багатством і потрібними зв'язками, що призвело до подальшого їхнього збагачення і зростання впливовості", а також ще глибшому розшаруванню суспільства, збільшенню нерівності. 

Також автори в цій частині книги наводять низку історичних фактів стосовно Латинської Америки, пов'язаних із політичною нестабільністю - революціями, експропріаціями, військовими хунтами та різними варіантами диктатури. Усе це, на думку авторів книжки, заважало розвитку економіки та зростанню добробуту людей, додатково знижувало рівень життя латиноамериканського населення, порівняно з рівнем життя у США.  Причиною того, що в США не було політичного хаосу, а в країнах Латинської Америки був, автори книжки пояснюють наявністю в США правильних політичних інститутів і неправильних - у Латинській Америці. 

Головний посил авторів полягає в тому, що високий рівень життя і постійне зростання добробуту людям може забезпечити тільки держава (політичні інститути в особі політиків і чиновників). При цьому єдиною вимогою до держави є те, що вона має бути правильною, тобто має ставити собі за мету збагачення всіх громадян, а не виключно політичних еліт.

Можна помітити, що в цій частині книги автори знову застосовують свій улюблений маніпулятивний прийом або, простіше кажучи, знову лукавлять. 

По-перше, автори стверджують, що держава США надала всім своїм громадянам право привласнення незайнятих земель за правилом гомстеда. Але це абсолютно не відповідає істині. Тому що люди і без держави успішно займали й освоювали незайняті землі, використовуючи правило гомстеда. Власне саме поняття гомстеда було вироблено людьми в процесі своєї діяльності, без будь-якої участі держави в цьому процесі. Усе, що зробила держава США, втрутившись у цей процес, це просто законодавчо закріпила практику гомстеда, яку вже застосовували люди.

Законодавче закріплення гомстеда призвело до його уніфікації, що відразу ж призвело до численних проблем. По-перше, через те, що раніше в різних регіонах США діяли свої правила гомстеду, які відповідали місцевим унікальним умовам, що робило заняття земель ефективнішим і менш конфліктним. Законодавча уніфікація заборонила підлаштування гомстеду до конкретних умов, яке існувало раніше, що збільшило конфлікти і знизило ефективність приватизації неосвоєних земель.

По-друге, приватизаційне законодавство внесло в явище гомстеду бюрократичні процедури і властиві їм додаткові витрати, що, природно, не полегшило, а тільки ускладнило життя людей.

І останнє за порядком, але не останнє за значущістю: при появі приватизаційного законодавства держава заборонила людям приватизувати будь-які незайняті землі. Приватизувати можна було тільки ті незайняті землі, які дозволить приватизувати держава. До того ж, величезні території незайнятих земель узагалі було заборонено приватизувати, їх було оголошено землею, що належить державі.

Таким чином, автори книжки свідомо чи не свідомо вводять своїх читачів в оману, коли кажуть, що, завдяки наявності держави всі громадяни держави отримали право приватизації незайнятих земель. Ні, не отримали. Навпаки, правом приватизації земель люди вільно, без будь-яких обмежень, користувалися задовго до того, як у цей процес втрутилася держава.

Своїм втручанням держава не уможливила цей процес і навіть не зробила його більш вільним, простим і надійним. Навпаки, вона обмежила свободу людей у цій справі, ускладнила її, зробила дорожчою, менш безпечною і надала переваги в приватизації тим, хто мав політичний вплив, багатство і потрібні зв'язки.

Таким чином держава США робила те саме, що робили держави Латинської Америки - ускладнювала життя людей, стримувала зростання їхнього добробуту. Просто держави Латинської Америки заважали приватизації незайнятих земель більш активно, а отже, більш результативно. Чому вони робили це більш активно? Тому що на той час (з об'єктивних причин, описаних авторами в попередніх частинах книжки) держави Латинської Америки, на відміну від держави США, вже давно набили руку у своєму широкому втручанні в життя і діяльність людей. 

Як бачимо, приватизація незайнятих земель у США і відповідне зростання добробуту людей відбувалося не завдяки державі, як стверджують автори книги, а всупереч їй. Тобто, якби держави в США не було або вона бодай не втручалася в процес освоєння людьми незайнятих земель, то процес цей пройшов би ефективніше і з меншою кількістю конфліктів. 

По-друге, у цій частині книги автори також стверджують, що держава США не допустила політичних конфліктів і нестабільності (бо вона була правильна й сильна), а держави Латинської Америки такі політичні конфлікти допустили (бо вони були неправильні і слабкі). Це також призвело до того, що в США спостерігалося більш активне економічне зростання, порівняно з латинською частиною американського континенту.

Але річ у тім, що це теж не відповідає дійсності. Причиною будь-яких політичних конфліктів на будь-якій території завжди є існування на цій території держави. Бо якщо існує політична влада (тобто спосіб або інструмент, завдяки якому одні люди можуть жити коштом інших), завжди будуть охочі отримати цю владу над людьми у свої руки.

І що сильніша й ефективніша держава (цей інструмент експлуатації одних людей іншими), то запеклішою буде боротьба за те, щоб володіти таким інструментом. Саме цим у той період пояснюється глибший політичний хаос у країнах Латинської Америки, порівняно зі США. Просто у США на той час державний інструмент втручання в життя людей був відносно слабшим і тому менш привабливим, щоб заради володіння ним влаштовувати в країні тривале, безперервне кровопролиття.

Але оскільки держава в США все-таки була, то й політичного хаосу повністю уникнути не можна було. Досить згадати громадянську війну в США, про яку тут автори скромно замовчують, обравши для свого історичного аналізу період, що настає одразу за закінченням цієї кровопролитної політичної кризи США.  

✔️Зрештою, ми можемо зробити такий висновок: у цій частині книги автори негативний вплив держави (політичних інститутів) намагаються знову видати за позитивний вплив на життя людей. Для цього вони, по-перше, порівнюють дві держави, перша з яких сильно погіршує життя людей, а друга робить це ще сильніше, і на підставі цього стверджують, що перша держава приносить людям благо, тому що люди під її патронатом живуть не так погано, як під патронатом другої. Крім того, вони з цього роблять висновок, що якщо над людьми не буде держави, яка сильно погіршує їхнє життя (тобто держави першого типу), то життя людей буде просто нестерпним. Це нелогічно і, отже, ненауково.

Тобто такий висновок економічна теорія не може прийняти як результат наукового дослідження. 

Що стосується заголовка цієї частини книги - "Не сходячи зі звичної колії" - то автори хотіли переконати читачів книги в тому, що в той період держава США змінювалася, ставала дедалі кориснішою для людей, а держави Латинської Америки не змінювалися - залишалися на колишньому шляху, як і раніше, погіршували життя людей. Але як можна бачити з того, про що ми писали вище, насправді, всі держави "не сходили зі звичної колії" - як і раніше ускладнювали життя людей. Просто у держави США в той час із незалежних від неї причин ускладнювати людям життя виходило гірше, незважаючи на те, що вона докладала для цього максимум зусиль.

Далі буде...

🎓 Також не забувайте підписуватись на канал директора першого в Україні інституту Австрійської школи економіки.