Наука та життєва практика вже давно довели, що для будь-якої людини найнадійніший спосіб захисту – це наявність власної зброї і самостійний захист із її допомогою себе та своєї власності. Війна з росією є цьому ще одним яскравим прикладом.

Що ми спостерігали на початку цієї війни?

Їде колона ворожої військової техніки вздовж села чи вулицею невеличкого міста, і все, що можуть зробити сотні й тисячі людей, які за всім цим спостерігають, – це викласти в інтернет відео цієї колони. Але ми ж розуміємо, що якби всі ці сотні й тисячі людей мали зброю (нехай не всі, нехай тільки десята частина), то ця ворожа колона не тільки не їздила б вулицями, вона взагалі не змогла б заїхати в населений пункт (згоріла б ще задовго).

Ще ми могли спостерігати, як у центрі невеликого населеного пункту стоїть менше десятка ворожих солдатів, оточених сотнею місцевих мешканців, які цих солдатів проклинають або ввічливо (бо все-таки страшнувато) просять їх забиратися до себе на росію. 

Але ми ж розуміємо, що якби ця сотня місцевих жителів мала зброю (нехай навіть тільки половина з них), то ці ворожі солдати там би не стояли, вони взагалі не змогли б заїхати в населений пункт (їхній БТР згорів би ще задовго).

Ще ми спостерігали, як жителі села перегороджували тілами в'їзд у своє село, і ворожій колоні доводилося розвертатися, аби проїхати через інше село. Та ми ж розуміємо, що якби всі ці місцеві жителі мали зброю (нехай тільки деякі з них), то ця ворожа колона вже не змогла би поїхати в об'їзд і не мала би змоги руйнувати інші населені пункти (вона залишилася би горіти просто там).

Важливо також зазначити, що відсутність у людей зброї й надія в будь-якому населеному пункті тільки на централізовану систему оборони від агресора – це слабка ланка в усій обороні. Той, хто нею керує, може виявитися некомпетентним, нерішучим або зрадником. У такому разі ворогові достатньо домовитися в місті всього з однією особою чи кількома (або залякати їх): наприклад, із мером міста та начальником місцевої поліції. Після цього всі жителі міста відразу опиняються під окупацією. Та якщо всі охочі в місті озброєні, то варіант такого сепаратного договору з місцевою владою або місцевими силовиками в агресора вже не пройде. Адже в місті тисячі, десятки тисяч, сотні тисяч або навіть мільйони озброєних мешканців, і домовитися з кожним жителем не вийде.

Та найголовніше, знаючи й беручи до уваги все написане вище, жоден потенційний агресор ніколи не зважиться вторгатися на територію України. Усі військовослужбовці будь-якого потенційного агресора розумітимуть, що вони після перетину кордону нашої країни не зможуть проїхати навіть двох кілометрів. У будь-якому разі живими.

Але що ж заважає нам організувати все так, як описано вище? Державна влада та ментальна неготовність людей. І влада (зрозуміло чому), і більшість людей (незрозуміло чому) вважають, що якщо будь-хто охочий зможе мати зброю та застосувати її, то всі ми один одного повбиваємо.

Тож я щиро сподіваюся, що війна з росією допоможе нам подолати ці острах і хибну думку. 

(Повинна ж бути хоч якась користь від цієї війни. Аби всі наші втрати та страждання не виявилися марними.) Реальне життя показало, що роздача зброї всім охочим (наприклад, у Києві) не призводить до війни всіх проти всіх. А до чого роздача зброї точно призводить, так це до того, що саме там, де зброю зараз мають усі охочі, у ворога немає жодних шансів на перемогу. Крім того, саме там, де всі охочі озброєні, найменше шансів у мародерів і криміналітету.

Чому ж влада на початку війни нарешті вирішила роздати зброю всім охочим? Бо свідомо чи підсвідомо вона зрозуміла, що тільки наявність зброї в усіх охочих є реальним і найнадійнішим захистом від будь-якого ворога: і від зовнішнього агресора, і від внутрішньої злочинності. Та чому влада роздавала зброю тільки в столиці? Бо тільки таким чином столиця (тобто і влада) буде надійно захищена. А чому влада не поспішала роздавати зброю в інших містах? 

По-перше, сама державна влада в тих містах не перебуває, тож їй там не потрібен надійний захист. По-друге, влада все одно боїться зброї в руках людей. І якщо в столиці влада все ж була змушена роздати зброю через переживання за свою безпеку, то переживань за свою безпеку в інших містах державна влада не відчувала. 

Найімовірніше, в інших містах влада пішла б на роздачу зброї, тільки якщо ворог почав би захоплювати одне місто за іншим. Бо це вже створить реальну загрозу безпеці для неї самої.

Який висновок можна зробити з усього написаного вище?  

Висновок такий:

✔️Там, де держава роздає зброю, її необхідно обов'язково брати, оскільки ймовірність перемоги над агресором у цьому разі підвищується у багато разів - перемога практично гарантується. Там, де держава не роздає зброї, необхідно вимагати, щоб роздавала, якщо ви не хочете (а я сподіваюся, що ви не хочете) опинитися на окупованій ворогом території.

💯Але найголовніше: після перемоги зброю необхідно залишити собі та не дозволяти державній владі забороняти людям купувати й використовувати будь-яку іншу зброю – зокрема, сучаснішу та досконалішу, – щоб ані подібної, ані будь-якої іншої агресії проти нас більше ніколи не було. Та й рівень злочинності в мирний час (за наявності особистої зброї у людей) теж знизиться значно – у багато разів. Але це вже інша історія.

🎓 Також не забувайте підписуватись на канал директора першого в Україні інституту Австрійської школи економіки.