UA
RU
ENЩо економічна наука думає з приводу цієї популярної книги? #13
Що економічна наука думає з приводу цієї популярної книги? #13 (Критичний розбір книги)
«Чому нації занепадають?», Робінсон та Аджемоглу. Розділ 3: Як виникають багатство і бідність
Двигуни процвітання.
У цій частині книги автори спробували пояснити своїм читачам значення і взаємозалежність таких феноменів, як:
➖ інклюзивні економічні інститути;
➖ інклюзивний ринок;
➖ вільний ринок;
➖ рушії економічного зростання (технологічні інновації та освіта);
➖ (стійке) економічне зростання.
Починають вони з такої заяви:
"...Інклюзивні економічні інститути допомагають створити інклюзивні ринки..."
Таким чином, на думку авторів книги, інклюзивні ринки створюються завдяки інклюзивним економічним інститутам. Але поки автори не дають визначення самих інклюзивних економічних інститутів. Можливо, вони скажуть про це пізніше?
Потім автори пояснюють читачам, що таке інклюзивний ринок у їхньому розумінні.
"...Інклюзивний ринок - це не просто вільний ринок. На Барбадосі в XVII столітті теж працювали ринкові механізми. Але при цьому там були відсутні права приватної власності для всіх, окрім вузької групи плантаторів, а отже, ринок Барбадосу не був інклюзивним; навпаки, работоргівля була одним із механізмів примусу більшої частини населення до праці та позбавлення можливості обирати заняття згідно зі своїми схильностями й талантами..."
Тобто інклюзивний ринок, на думку авторів книжки, - це такий вільний ринок, але не простий, а такий, учасниками якого є всі жителі країни, а не тільки якась їх частина. При цьому під вільним ринком автори розуміють такі економічні умови, коли нікого з жителів країни не примушують до праці і не позбавляють можливості "обирати заняття відповідно до своїх схильностей і талантів".
Тут автори займаються підміною понять і заміною всім зрозумілого терміна своїм - нікому незрозумілим (необхідність пояснення якого і потребувало написання ними цієї книги). У чому полягає підміна понять. Річ у тім, що ринкові механізми існують у будь-якому суспільстві і будь-якій країні. Без роботи ринкових механізмів люди і загалом суспільство існувати не можуть. Навіть для того, щоб практикувати неринкові механізми, необхідне існування ринкових механізмів, на паразитуванні яких існуватимуть неринкові.
У сьогоднішньому світі, коли кожна країна контролюється (у поганому розумінні цього слова) державою, ринкові механізми тією чи іншою мірою потіснені та придушені неринковими механізмами - державним регулюванням. У цьому контексті говорити про те, що в тій чи іншій країні функціонує вільний ринок, можна тільки тоді, коли в цій країні не буде спостерігатися неринкових механізмів, тобто не буде державного регулювання. Тому, коли автори кажуть, що в Барбадосі був вільний ринок (тільки не для всіх) вони вводять своїх читачів в оману. Бо можна було б казати, що в Барбадосі був вільний ринок, лише тоді, коли вільними ринковими відносинами там були б охоплені всі жителі країни, а не лише окрема його частина.
✔️Така маніпуляція поняттями дає авторам можливість "винайти" новий термін. Тож вони підміняють поняття "вільного ринку" (вільного ринку для всіх), що обов'язково потребує відсутності державного регулювання, поняттям "інклюзивного ринку", що обов'язково потребує, на їхню думку, інклюзивних державних інститутів, тобто державного регулювання. Таким чином автори книги перевертають усе з ніг на голову.
Потім автори книги переходять до опису двох найважливіших двигунів економічного зростання - технологічних інновацій та освіти. Вони стверджують, що ці двигуни економічного зростання виростають на ґрунті інклюзивних економічних інститутів.
Тут нам слід згадати, що автори досі не сказали своїм читачам, що таке інклюзивні економічні інститути. Раніше вони сказали, що завдяки інклюзивним економічним інститутам з'являються інклюзивні ринки. Зараз кажуть, що завдяки інклюзивним економічним інститутам з'являються ще й двигуни економічного зростання - технологічні інновації та освіта. Але вони досі не сказали, що таке інклюзивні економічні інститути. Тому неможливо зрозуміти (або повірити), як із незрозуміло чого з'являються інклюзивні ринки і двигуни економічного зростання.
Схоже на те, що автори самі не знають, що таке інклюзивні економічні інститути. Бо, незважаючи на те, що, на їхню думку, інклюзивні ринки з'являються з інклюзивних інститутів, автори не стали пояснювати поняття інклюзивних ринків, спираючись при цьому на поняття інклюзивних економічних інститутів. Замість цього для пояснення суті інклюзивного ринку вони вдалися до поняття вільного ринку.
Ми вже говорили під час огляду попередньої частини, що в авторів не виникало б проблем із поясненням своєї позиції, їм не довелося б червоніти за ту плутанину та непослідовність, яку ми зустрічаємо в їхній книжці, якби вони спиралися винятково на поняття вільного (і невільного) ринку, а не вигадували якусь нову концепцію - інклюзивні інституції, - суть якої вони самі не можуть виразно пояснити, та якої (і це найголовніше) поки що не виявлено в людському суспільстві.
Потім автори стверджують таке:
"...Стійке економічне зростання майже завжди супроводжується технологічними інноваціями, які допомагають підвищити продуктивність усіх трьох чинників виробництва: людської праці, землі та капіталу...
І знову автори заплуталися. Вони знову суперечать самі собі. Спочатку вони стверджували, що одним із двигунів економічного зростання є технологічні інновації. Виходить, що спочатку мають з'явитися технологічні інновації, які потім мають забезпечити економічне зростання. Але зараз автори від цієї ідеї відмовляються.
Зараз вони стверджують, що економічне зростання саме по собі, а технологічні інновації самі по собі. І те, й інше може спостерігатися одночасно, але не обов'язково. Іноді економічне зростання, на думку авторів книги, може мати місце і без технологічних інновацій. Виходить, що технологічні інновації не є двигуном економічного зростання. Тоді навіщо вище треба було його таким двигуном називати?
Далі автори продовжують говорити про технологічні інновації. Попри те, що щойно заявили, що технологічні інновації не є обов'язковою умовою економічного зростання.
Автори пишуть, що "...підвищення рівня технологічного розвитку відбувається завдяки науці й таким підприємцям, як Томас Едісон, який використав наукові ідеї, щоб створити прибутковий бізнес..."
Тут із авторами книги можна погодитися. Технологічний прогрес зокрема і зростання економіки загалом - це заслуга виключно підприємців. А кількість підприємців, їхня активність і продуктивність (тобто технологічний прогрес) залежить від того, наскільки економіка вільна.
Тільки до чого тут якісь незрозумілі інклюзивні державні інститути, які пропагуються в цій книжці (незрозумілі, тому що автори не змогли поки що пояснити, що це таке), і держава взагалі? Тим паче, що що більше в житті людей держави з її інститутами (як ексклюзивними, так і інклюзивними - якщо такі є), то менш вільною є економіка, то менше підприємців, то меншою є їхня активність, то меншим є технологічний прогрес і зростання економіки.
Так, сьогодні людей у всіх країнах контролюють держави. Але одні держави контролюють людей трохи менше, інші - трохи більше. А оскільки підприємці одержимі підприємництвом - вони не можуть цим не займатися - тому вони займаються улюбленою справою навіть в умовах, коли держава цьому всіляко перешкоджає.
При цьому, природно, якщо у конкретних підприємців є така можливість, вони вважають за краще робити бізнес у тих країнах, держави яких вставляють менше палиць у колеса їхнього бізнесу, а не більше.
У цьому сенсі можна погодитися з авторами книги, коли вони пишуть:
"...Тому нас не повинно дивувати, що Томас Едісон реалізував свої можливості саме в Сполучених Штатах, а не в Перу чи Мексиці. Точно так само саме тому високотехнологічні компанії, такі як Samsung і Hyundai, з'являються в Південній Кореї, а не в Північній. ..."
От тільки автори помиляються в тому (може навмисно, а може й ні), що підприємці обирають США та Південну Корею, бо в цих країнах (на відміну від Перу чи Північної Кореї) держави чимось їм допомагають, приносять їм користь.
Насправді, як ми вже сказали, у країнах, яким віддають перевагу підприємці, держави просто менш агресивні. Усі ж погодяться з тим, що краще жити в місцевості, де малярійних комарів менше і вони не такі агресивні, ніж там, де їх більше і вони більш агресивні. При цьому ніхто при здоровому глузді не буде стверджувати, що люди вважають за краще жити в місцевості з меншою кількістю малярійних комарів, тому що укуси малярійних комарів для людей корисні, і якщо укусів малярійних комарів не буде зовсім, тоді всі люди помруть.
Однак слід розуміти, що підприємці, обираючи країну, якій вони надають перевагу для бізнесу, звертають увагу не тільки на поточну ступінь втручання держави в економіку, а й також (навіть насамперед) і на те, як довго в країні не було високих податків і важкого державного регулювання. У реальності підприємці, звісно, так не міркують. У житті вони просто віддають перевагу країні з великою кількістю накопиченого капіталу (насамперед, засобів виробництва). Тому що тільки перебуваючи в середовищі з великою кількістю накопиченого капіталу, можна мати високу продуктивність, а отже, і високі доходи та прибутки.
Але вся річ у тім, що тільки та країна має відносно великий обсяг нагромадженого капіталу, яка протягом тривалого часу мала низьке оподаткування (або повну його відсутність) та слабкий рівень державного регулювання (або його повну його відсутність). Таким чином, не держава зі своїми податками та своїм проактивним регулюванням економіки робить країну привабливою для ведення бізнесу, а, навпаки, - відсутність держави в економіці приваблює бізнес у країну.
Потім автори книги переходять до опису, як вони кажуть, другого двигуна економічного зростання - освіти. Основна ідея авторів книги полягає в тому, що там, де держава не забезпечує громадян освітою, люди не в змозі щось винайти і не в змозі управляти вже винайденими технологічними нововведеннями. Коли ж у їхніх же власних прикладах виявляється, що багато великих винаходів людства було зроблено не надто освіченими людьми, автори пояснюють це тим, що ті інновації були занадто простими. Говорячи це, автори вочевидь кривлять душею, бо ці, так звані, "надто прості інновації" є практично єдиними істотними інноваціями (технологічними проривами), які зробило людство до теперішнього часу. Такими "занадто простими інноваціями", зробленими "не надто освіченими людьми" є, наприклад, автомобіль, корабель, літак, радіо. І слід зауважити, що всі ці епохальні інновації були зроблені без будь-якої участі держави в освіті як інноваторів, так і тих, хто цими інноваціями керує або користується.
Слід підкреслити, що ми тут не стверджуємо, що освіта марна. Ми лише говоримо, що не існує жодної позитивної ролі держави в освітньому процесі. Навпаки, держава своїм втручанням в економіку гальмує зростання добробуту громадян, зокрема позбавляючи їх ресурсів, які вони могли б спрямувати на якіснішу освіту.
Тому, коли автори книжки пояснюють слабку економіку (низький рівень життя людей) у Конго і Гаїті проблемами в системі освіти, вони тим самим знову перевертають усе з ніг на голову. На їхню думку, якщо держави цих країн для фінансування системи освіти почнуть ще більше ресурсів примусово виймати з економічної діяльності людей, то в цих країнах почнеться економічне зростання.
Ні, не почнеться. Оскільки проблеми з освітою в цих країнах насамперед викликані слабкістю економіки. Бо нічого не береться з нічого. Будь-яка діяльність потребує ресурсів. Освітня діяльність винятком не є. Хочете мати більше ресурсів для освіти - необхідна сильніша економіка. А вилучення ресурсів з економіки робить її не сильнішою, а, навпаки, слабшою. Тобто додаткове знекровлення державою економіки (заради освіти населення) призведе до ще більших проблем в економіці і, як наслідок, до ще більших проблем у системі освіти.
На закінчення процитую абзац, яким закінчується ця частина книги:
"...Здатність економічних інститутів використовувати потенціал інклюзивних ринків, заохочувати технологічні інновації, інвестувати в людський капітал і мобілізувати таланти та навички значної кількості людей - це необхідна умова економічного зростання. Пояснення, чому так часто економічні інститути нездатні досягти цих простих цілей, - центральна тема нашої книги..."
Невже автори не бачать, що вони суперечать самі собі? До цього вони говорили, що інклюзивні економічні інститути створюють інклюзивні ринки. А зараз виявляється, що, навпаки, інклюзивні ринки є джерелом інклюзивних економічних інститутів. І ще вони говорили, що тільки інклюзивні економічні інститути генерують економічне зростання. А зараз виявляється, що жодної гарантії тут немає.
Загалом, із цієї частини книги можна зробити такий висновок:
✔️Те здорове зерно, яке тут присутнє, - це мимовільне твердження авторів, що для того, щоб спостерігалося економічне зростання, в країні має бути вільний ринок. При цьому, автори уточнюють, що вільним ринок має бути для всіх громадян, а не тільки для його частини. Стан справ, коли вільний ринок охоплює всіх без винятку жителів країни, автори книги запропонували називати інклюзивним ринком. Насправді, такий термін є зайвим, бо термін "вільний ринок" є цілком самодостатнім. Якщо в країні вільний ринок (вільна економіка), то це якраз і означає, що всі жителі країни вільні у своїй економічній активності.
Але ми розуміємо, чому автори зацікавлені у введенні нового терміна. Річ у тім, що якщо визнати, що рушієм економічного зростання є вільна економіка, тобто економіка без присутності в ній державного втручання, то це суперечитиме цілям, які переслідують автори написанням цієї книжки. Метою авторів є пропаганда ідеї корисності держави для простого добробуту людей. Саме тому поняття "вільний ринок" автори використовують лише побіжно, швидко підміняючи його поняттям "інклюзивний ринок". А як інструмент створення в країні інклюзивного ринку автори тут і впродовж усіх попередніх сторінок книжки пропонують "інклюзивні державні інститути". Вуаля! Легкий помах чарівної палички й економічне зростання в авторів забезпечується вже не вільним ринком (ринком без державного втручання), а інклюзивним ринком (створюваним виключно державою).
До чого тут чарівна паличка? Тому що в прикладах і поясненнях авторів зростання економіки фактично пояснювалося нічим іншим, як вільним ринком (без держави), а у своїх висновках і рекомендаціях вони приписали заслугу економічного зростання інклюзивному ринку (створюваному виключно державою).
При цьому як причину заміни вільного ринку інклюзивним вони навели приклад рабовласницького Барбадосу епохи XVII століття, вказавши на той факт, що для рабовласників там був вільний ринок, а для рабів - ні. Тому, кажуть автори книги, вільний ринок має бути для всіх. Тобто потрібен не вільний ринок, а інклюзивний. У чому тут автори книги кривлять душею? У тому, що в Барбадосі (так само як і рабовласницький період у США) саме держава була причиною того, що не всі жителі країни були економічно вільні. І замість того, щоб поставити існування рабства в провину державі, автори звинувачують у цьому вільний ринок. І потім пропонують замінити вільний ринок державним. Це все одно як звинуватити у зґвалтуванні жертву зґвалтування і навічно віддати її в повне розпорядження ґвалтівника, сподіваючись, що він поводитиметься добре (забувши сформулювати, що таке добре).
Пам'ятаєте, на початку нашого аналізу цієї частини книги ми хотіли не забути про те, що автори не пояснили нам, що вони називають інклюзивними економічними інститутами. Так от, протягом усієї цієї частини книги ми так і не побачили визначення інклюзивних економічних інститутів. Але ж саме за допомогою інклюзивних економічних інститутів, на думку авторів, держава має створювати інклюзивні ринки. Тобто, мало того, що термін "інклюзивні ринки" є, по суті, узятим зі стелі і ні про що не свідчить (окрім того, що тут не можна обійтися без держави), так ще й абсолютно незрозуміло, за допомогою чого держава буде ці інклюзивні ринки створювати (тому що незрозуміло, що таке державні інклюзивні інститути).
Загалом "логіка" авторів гранично проста. Неважливо, що вони напишуть у книзі. Неважливо, наскільки це буде переконливо. Головне на кожній сторінці методично повторювати фразу "державні інклюзивні інститути (тобто держава) - двигун прогресу і багатства країни". Це має переконати читачів у тому, що держава (в особі політиків і чиновників) для них корисна і життєво необхідна. І байдуже, що в усіх прикладах, наведених авторами у своїй книзі, більш ніж очевидно, що держава завжди робить життя людей гіршим. Гірше, ніж це життя могло б бути без державного втручання.
Далі буде...
найпопулярніше
