Що економічна наука думає з приводу цієї популярної книги? #15-1 (Критичний розбір книги) 

«Чому нації занепадають?», Робінсон та Аджемоглу. Розділ 3: Як виникають багатство і бідність. 

Чому вибір на користь процвітання робиться не завжди? 

Автори задаються питанням:

💬"...Ми маємо зрозуміти, чому в деяких країнах політичні процеси призводять до створення інклюзивних інститутів, що сприяють зростанню економіки, тоді як у більшості країн світу впродовж усієї історії людства політичні процеси вели та ведуть до рівно протилежного результату - затвердження екстрактивних інститутів, що заважають економіці зростати. 

Може здатися очевидним, що всі без винятку зацікавлені в побудові таких інститутів, які ведуть до процвітання. Хіба будь-який громадянин, будь-який політик, навіть найжорстокіший диктатор, не захоче зробити свою країну квітучою?..."

І самі ж відповідають на це запитання так: 

💬"...Річ у тім, що економічні інститути, які сприяють зростанню, можуть змінити баланс багатства і влади в суспільстві таким чином, що диктатор та інші владні еліти від цього тільки постраждають..."

Таким чином автори книги вкотре заганяють себе в глухий кут. У попередніх розділах вони заявили, що інститути (як інклюзивні, так і екстрактивні) може створювати тільки державна влада. А в цьому розділі вони кажуть, що владі вигідно створювати та зберігати екстрактивні інститути. Тому - пояснюють вони - у більшості країн світу влада створює і підтримує екстрактивні, а не інклюзивні інститути. І автори книжки вважають, що вони все нам пояснили таким чином.

❓Але в нас виникає до авторів закономірне запитання: якщо державній владі невигідно створювати інклюзивні інститути і тому вона їх не створює, то як же з'явилися країни, де держави створили те, що автори називають інклюзивними інститутами? 

Таким чином, намагаючись показати, чому влада дуже рідко відмовляється від створення екстрактивних інститутів на користь інклюзивних, автори створили собі (і своїм читачам) нову проблему. Зараз авторам доведеться пояснювати своїм читачам, чому якась влада все ж таки створює інклюзивні, а не екстрактивні інститути (хоча їй вигідні тільки екстрактивні).

Можливо, автори книги пояснять це пізніше. Але проблема в тому, коли вони це пояснять (і якщо вони це пояснять), їм доведеться повертатися до попереднього запитання: а чому інша влада робить вибір на користь інших інститутів? Але вони не зможуть, не суперечачи самим собі, пояснювати чому створюються інклюзивні інститути. Оскільки їхня позиція, що інститути створює тільки влада, і влада зацікавлена тільки в екстрактивних інститутах, не передбачає наявності відповіді на запитання, звідки з'являються інклюзивні інститути. Будь-яка запропонована ними відповідь вимагатиме відмови від озвученої авторами поточної позиції з приводу того, хто створює інститути і в яких інститутах він зацікавлений.

Важливо також звернути увагу на таке твердження авторів:

💬"...Фундаментальною властивістю будь-яких економічних інститутів є те, що вони завжди породжують конфлікти..."

Тут автори одночасно і праві, і не праві. 

Мають рацію вони в тому, що інститути, створювані державою (а, за твердженням авторів, усі інститути створюються державою) завжди породжують конфлікти. Тут у нас знову виникає резонне запитання: навіщо автори наполягають на створенні державою інститутів, якщо, на їхню ж власну думку, створювані таким чином інститути породжують конфлікти? Авторам не подобається безконфліктне суспільство? 

Не праві ж автори в тому, що всі соціальні інститути створюються державою. Існує велика кількість соціальних інститутів, до створення яких держава не має жодного стосунку. Наприклад, мова, право, сім'я, ринок. Такі інститути виникають у суспільстві внаслідок повсякденної діяльності людей, які переслідують свої особисті (суб'єктивні) цілі. Усі ці інститути служать запобіганню конфліктам.

Запобіганню, а не породженню конфліктів! Такі інститути ще називають порядками, що спонтанно виникають. Порядками, а не безладами і конфліктами!

Таким чином, продовживши в цій частині книги переконувати своїх читачів у тому, що людям обов'язково потрібні створювані державою інститути, автори несподівано зізналися в тому, що всі створювані державою інститути не просто не корисні, а завдають людям шкоди, оскільки породжують конфлікти.

При цьому автори чомусь промовчали про те, що існують інші - корисні для людей (недержавні) - інститути. І авторів можна зрозуміти. Оскільки порівняння державних і недержавних інститутів (спонтанних порядків) буде явно не на користь держави та її інститутів. Як же тоді переконати читачів у корисності державного регулювання їхнього життя? Книга ж писалася саме для цього.

У цій частині книги автори посилаються на один цікавий, на їхню думку (і на нашу думку теж), кейс - про Сомалі. Але його ми розберемо наступного разу.

✔️А зараз просто нагадаю, що обговорюючи і порівнюючи інклюзивні та екстрактивні інститути, автори досі не спромоглися пояснити, що це таке. Усе, що вони сказали, це те, що екстрактивні інститути є протилежністю інклюзивних інститутів. А для того, щоб дізнатися, який тип інститутів існує в тій чи іншій країні, необхідно просто подивитися на рівень життя людей. На думку авторів, якщо люди живуть добре, у країні інклюзивні інститути. Якщо погано - екстрактивні. Але що таке інклюзивні інститути? Тобто що конкретно треба створити, щоб рівень життя людей став високим?

Чи автори книги вважають, що треба просто почекати, коли станеться диво - люди розбагатіють - тоді можна буде сказати, що в країні створено інклюзивні інститути, не розуміючи, як і раніше, що вони собою являють? Але в тому то й річ, що автори рекомендують не чекати, а створювати. Але що створювати? Незрозуміло. Тобто незрозуміла відповідь на запитання, чому одні країни багаті, а інші бідні (точніше, як бідній країні стати багатою)?  Тоді чому в цієї книжки така назва?

Далі буде...

🎓 Також не забувайте підписуватись на канал директора першого в Україні інституту Австрійської школи економіки.