Що економічна наука думає з приводу цієї популярної книги? #3

«Чому нації занепадають?», Робінсон та Аджемоглу. Глава 1: Так близько - і так по-різному. 

З Кахамарки.

У цій частині першого розділу автори ще раз роблять акцент на тому, що іспанці насамперед завойовували ті народи Південної Америки, які мали державність. Тобто насамперед вони завойовували тих людей, яких і до іспанців уже насильно залучали до примусової праці і з яких уже стягували примусову данину (податки). 

Чому іспанці дотримувалися такої практики? Завоювати такі народи було незрівнянно простіше, ніж народи, для яких примусова праця й оподаткування були неприйнятними. Тобто якщо ці народи не терпіли жодного насильства над собою навіть з боку своїх одноплемінників, то нетерпимість до насильства по відношенню до себе з боку чужинців для них була просто величезною.

А ось із поневоленням народів, які змирилися з насильством щодо себе з боку своїх одноплемінників, все було простіше. Достатньо було просто взяти під контроль політичну еліту цих народів, а потім оголосити себе такою елітою, усунувши посередника у вигляді попередньої еліти.

💬Ось одна з цитат авторів книги з цього приводу:

"...Іспанська стратегія колонізації була дуже ефективною. Вперше доведена до досконалості Кортесом у Мексиці, вона виходила зі спостереження, що найкращий спосіб придушити опір місцевих жителів - це взяти в полон їхнього вождя. Ця стратегія давала змогу захопити вже зібрані багатства вождя і змусити його підданих забезпечувати загарбників їжею і платити данину. Наступним кроком було утвердження себе як нової еліти і встановлення контролю над уже наявними методами збору податків і данини і, що особливо важливо, примусу до праці..."

Автори книги пишуть, що іспанці повсюдно з легкістю замінили собою попередню політичну еліту (представників місцевих держав) і успішно почали використовувати ці держави (інструмент експлуатації місцевого населення, громадян цих держав) для власного збагачення. Просто тому, що місцеве населення вже раніше звикло до примусової праці та оподаткування. І від того, хто їх експлуатує і збирає з них данину - місцева державна еліта або іспанці, які її замінили, - життя підданих цих держав принципово не змінювалося.

Так, нова іспанська державна еліта використовувала інструмент держави активніше, ніж їхні попередники. Але й за попередньої політичної еліти рівень експлуатації та оподаткування теж змінювався. Тому зі зміною еліт для експлуатованих і оподатковуваних мало що змінювалося. Саме тому народи, які до іспанців уже жили при державі, можна сказати, не чинили опору іспанським завойовникам. У такому опорі для них не було сенсу.

Інша справа - це народи, які до іспанців жили без держави. Для них завоювання іспанцями означало дуже великі зміни:  залучення їх до найманої праці (якої вони до того не знали) і відбирання в них ресурсів через оподаткування (чого до того в них не було). Тому для таких народів був сенс у тому, щоб не дозволити завоювати себе іспанцями, тобто не дозволити перетворити себе на рабів і приректи на регулярний грабіж через оподаткування.

Ось вони і не дозволяли. Причому робили це дуже ефективно. Настільки ефективно, що іспанці, які набагато перевершували їх у військових технологіях, вважали за краще не зв'язуватися з ними, і замість цього нападали на легшу і нешкідливу жертву - народи, які вже звикли до регулярного грабунку і насильства з боку своїх державних еліт.

Тож авторам книжки на підставі своїх досліджень варто було б не притягувати за вуха висновок про користь хорошої держави та шкоду поганої, а, натомість, слід було сказати, що завоювання іспанцями Південної Америки стало можливим тільки внаслідок того, що на деяких територіях цього континенту існували держави.

Це дало змогу іспанцям із легкістю поневолити народи, що жили на цих територіях, і, завдяки цьому, накопичити сили і ресурси для того, щоб потім завоювати і вільні народи, що жили без держави.

Автори книги пишуть, що іспанці в країні інків використовували "...інкський механізм управління робочою силою, що називався міта, що кечуа (мовою інків) означає "почергово". Інки використовували цей механізм, щоб примушувати селян до роботи на державних плантаціях, які забезпечували продовольством храми, аристократію та армію. Натомість селянам обіцяли захист і допомогу під час голоду..."

Ця цитата цікава тим, що автори підносять це як негативний епізод в історії Південної Америки. Очевидно для того, щоб назвати це поганою державою, на відміну від хорошої держави в Північній Америці.

Але чи так це насправді? Чи справді іспанське правління в Південній Америці тих років чимось відрізняється від держави США чи будь-якої іншої сучасної держави? Що роблять сучасні держави? Якщо врахувати, що податкове навантаження на економіку сьогодні практично повсюдно становить 50% ВВП, це означає, що будь-яка сучасна держава насильно примушує своїх громадян шість місяців на рік працювати на неї. Натомість держава обіцяє експлуатованим нею громадянам захист і допомогу у важкі для них часи. Тобто те, що автори книжки описують як негативне, екстраординарне явище в період іспанського завоювання Південної Америки, насправді є буденним явищем і суттю існування будь-якої держави.

Показовими є також описувані авторами книжки заходи, що проводяться іспанцями, спрямовані на підвищення ефективності експлуатації завойованих ними народів. До таких заходів належать:

➖ проведення перепису населення

➖ реалізації принципу "податки повинні платити всі"

➖ введення державних монополій на забезпечення населення певними товарами і послугами

➖ підвищення зайнятості населення, шляхом залучення його до праці на створюваних державою робочих місцях

➖ націоналізація найбільш значущих для економіки (стратегічних) ресурсів

Усе це, за словами авторів книги, було спрямовано "...на зниження життєвого рівня корінних жителів до мінімуму та утримання всіх доходів понад цей мінімум на користь іспанців..."

Чи бачите ви тут якісь відмінності від того, що роблять стосовно своїх громадян сучасні держави? Звичайно, не бачите. Тому що жодних відмінностей тут немає і бути не може.

💬Насамкінець автори книги роблять такий висновок:

"...Хоча ці інститути [щойно перелічені вище за текстом] збагатили іспанську корону і зробили конкістадорів та їхніх нащадків дуже заможними людьми, вони ж перетворили Латинську Америку на континент із найвищим рівнем нерівності у світі та підірвали його економічний потенціал..."

Та насправді ж такий висновок далекий від дійсності. Річ у тім, що автори ігнорують оцінку рівня нерівності, яка існувала в Латинській Америці до приходу туди іспанців. Навпаки, те, про що пишуть автори в цій частині книги, свідчить про те, що до іспанського вторгнення в Латинській Америці вже існувала величезна нерівність. Наприклад, автори пишуть про те, що еліта держав, які існували там, володіла незліченними скарбами, в той час як жителі цих держав залучалися до рабської праці й обкладалися даниною. Тому, навіть якщо покладатися на те, що пишуть самі автори книги, з цього аж ніяк не може випливати висновок, що до іспанців у Латинській Америці була чи не найвища нерівність у світі. 

У висновку цієї частини книги автори порівнюють дві поруч розташовані території сучасного Перу, що мають великий розрив у рівні життя місцевого населення. Автори пояснюють це тим, що на одній із цих територій за часів завоювання Південної Америки спостерігався вищий ступінь експлуатації іспанцями місцевого населення і вищий рівень оподаткування, а на іншій території все це проявлялося не так сильно.

Таке пояснення авторами книжки різниці в рівні життя цих двох територій не суперечить тому, про що нам говорять економічна теорія та наука про людську діяльність. Але проблема авторів тут полягає в тому, що вони намагаються нижчий ступінь експлуатації одних людей іншими та нижчі податки видати за правильний і корисний стан справ - те, чого нібито всім нам треба прагнути.

При цьому автори книги вперто не хочуть помічати і визнавати те, що якщо на одній території сильна експлуатація і високі податки сильно гальмують зростання економіки (зростання рівня життя людей), то і менш сильна експлуатація і менш високі податки теж гальмують економічне зростання. Замість цього автори намагаються підвести своїх читачів до того, що існує такий рівень експлуатації і такі податки, які не гальмують, а прискорюють процес підвищення рівня життя людей. Але роблять це автори книги абсолютно безпідставно. Ба більше, подібні висновки автори роблять всупереч тому, що самі ж викладають у своїй книзі.

✔️Якщо говорити коротко, то в цій частині книги автори заглиблюються в історію завоювання іспанцями Південної Америки, намагаючись підвести читача до думки, що хороша держава корисніша за погану. Однак усі їхні приклади говорять про інше - про те, що будь-яка політична влада (будь-яка держава) не підвищує, а знижує рівень життя людей, які живуть на контрольованій державою території. Різниця між поганою державою і хорошою (у термінології авторів книги) тільки в тому, що другий тип держави сильніше гальмує зростання рівня життя людей, ніж його гальмує другий тип держави.

Ще раз. Так звана, хороша держава гальмує зростання рівня життя своїх громадян. Гальмує, а не прискорює. І з того, що пишуть автори цієї книги, випливає саме це - держава гальмує зростання рівня життя людей. Так, автори хочуть підштовхнути своїх читачів до іншого, протилежного висновку, і саме для цього вони написали цю книгу. Але, на щастя, до бажаних для авторів висновків читач може дійти, тільки якщо читатиме виключно висновки авторів, не читаючи того, що написано в книзі. Ті ж читачі, які книгу все-таки прочитають, безсумнівно, не будуть згодні з висновками авторів. Натомість вони дійдуть повністю протилежних висновків - тих, які збігаються із законами економічної теорії та науки про людську діяльність.

Далі буде...

🎓 Також не забувайте підписуватись на канал директора першого в Україні інституту Австрійської школи економіки.