Что економічна наука думає з приводу цієї популярної книги? #9

«Чому нації занепадають?», Робінсон та Аджемоглу. Глава 1: Так близько - і так по-різному.

Підходи до теорії світової нерівності.

 

Починається ця частина книги з того, що для читачів стає очевидним нерозуміння авторами книги того, що таке багатство людини (багатство людей, багатство суспільства, багатство країни). Люди "...мають краще здоров'я й освіту, живуть довше, мають доступ до цілої низки послуг і можливостей, ... їздять хорошими дорогами без вибоїн, і вдома в них є електрика, каналізація та водопровід..." - все це через те, що люди багаті, кажуть автори книги.

Та насправді це не так. Насправді, все, що перераховують тут автори, це і є багатство. Багатство - це кількість доступних людям товарів і послуг. 

Чому важливо вказати на цю, здавалося б, незначну оману авторів? Тому що, приймаючи за істину хибний погляд авторів книги на багатство, суспільство неминуче рухатиметься шляхом зниження життєвого рівня людей. 

Логіка цього руху в бік бідності така: люди виробляють товари і послуги. Але виходить (на думку авторів книги), що товарів і послуг не може бути, якщо люди не будуть багатими. Але оскільки люди здатні виробляти тільки товари і послуги, і нічого більше, то значить, багатство для людей повинен виробляти хтось інший. Хто? Звісно, держава, скажуть автори книжки.


Отже, держава починає виробляти багатство. Але в держави немає своїх ресурсів, бо не держава, а тільки люди здатні виробляти ресурси (товари і послуги). Отже, ресурси, необхідні для виробництва багатства (що б під цим не розуміли автори книжки), держава буде прямо або побічно експропріювати у людей. Але коли у людей насильно або хитрістю забирають наявні у них ресурси, рівень життя людей знижується, люди стають біднішими. Це і є дорога в країну бідності.

Що ж робити?

Усе дуже просто. Якщо ми відмовимося від пропонованого авторами книги розуміння багатства, одразу стане очевидно, що необхідно перестати втручатися в життя людей, не заважати людям виробляти товари і послуги, не заважати їм вільно обмінюватися між собою ресурсами, які вони виробляють, примусово не забирати наявні в них ресурси - тоді кількість доступних людям товарів і послуг буде постійно збільшуватися, рівень життя людей буде постійно і неухильно зростати. Такий вигляд має справжня дорога з країни бідності в країну багатства.

Тож будь-яка діяльність держави, і навіть просто саме її існування (політиків і чиновників) неминуче робить жителів країни біднішими, а бездіяльність держави (фактична її відсутність) означає відсутність гальм і перешкод для зростання добробуту людей.

Однак ця частина книжки присвячена насамперед економічній нерівності між багатими й бідними країнами та способам подолання цієї нерівності. Тому продовжимо.

Тут ми не будемо заглиблюватися у філософію нерівності. Скажемо лише, що нерівність як між різними людьми, так і між різними країнами, - це нормальний стан людства (у тому сенсі, що цього неможливо уникнути). І авторам слід було говорити не про те, як усунути нерівність, а про те, як підвищити рівень життя людей.

Підвищити рівень життя людей у всіх країнах - і бідних, і багатих. Вище ми вже навели рецепт того, як це зробити - просто припиніть заважати людям підвищувати свій рівень життя, припиніть заважати їм виробляти потрібні їм товари та послуги й вільно обмінюватися ними один із одним. Економічна теорія і наука про людську діяльність не мають інших рецептів підвищення життєвого рівня людей. 

Але оскільки в автора книги інше розуміння нерівності та бідності (багатства), то і рецепт боротьби з ними в них інший. Виклад цього рецепта займає в авторів книги чотири сотні сторінок цієї книги. Уже один цей факт має викликати у читачів сумніви, що автори дійсно володіють якимось дієвим рецептом.

Оскільки, як кажуть, якщо ви не можете коротко і зрозуміло пояснити свою концепцію п'ятирічній дитині, то у вас немає концепції. 

Тим не менш, постараємося розглянути рецепт боротьби з бідністю, запропонований авторами книги (або, як кажуть самі автори, рецепт боротьби з нерівністю).

Цей рецепт полягає в наявності в країні правильних політичних та економічних інститутів. Наприклад, автори кажуть, що в багатих країнах “громадяни голосують на виборах і мають право голосу у рішеннях про те, в якому напрямку піде політика їхньої країни”. Але це не правда.

По-перше, громадяни голосують не за напрямок руху політики країни, а за людину чи людей, які визначатимуть цей напрямок. Причому направляти вони будуть виходячи зі своїх особистих цілей та бажань, а не з цілей та бажань тих, хто за них проголосував. І те, що політика, яку проводить демократична і республіканська партії США, мало чим відрізняється одна від одної, є цьому яскравим підтвердженням.

По-друге, у більшості бідних країн так само, як у багатих, громадяни теж голосують на виборах і теж вважають, що тим самим вони визначають напрямок руху політики країни. І так само, як виборці багатих країн, виборці бідних країн також у цьому (у тому, що вони щось визначають) помиляються.

По-третє, деякі багаті (і навіть дуже багаті) країни не є де-факто чи де-юре демократичними. І це не заважає їм бути багатими.

Таким чином, факт наявності у громадян можливості брати участь у політичних виборах насправді не є (і не може бути) причиною високого рівня життя в тій чи іншій країні. 

Загалом автори книги наполягають на тому, що багатою буде країна або бідною залежить від економічних і політичних інститутів, що сформувалися в країні. Як выглядит эта зависимость ? Давайте спробуємо простежити за перебігом думки авторів.

Ось що вони пишуть з цього приводу:

1️⃣ “…Сполучені Штати набагато багатші за Мексику чи Перу завдяки стимулам, які їхні інститути і політичні, і економічні, створюють для громадян, бізнесменів та політиків…” 

Тобто автори книги вважають, що люди (у тому числі бізнесмени), якщо їх штучно не стимулюватимуть, не забезпечуватимуть себе всім, що їм необхідно для життя – не вироблятимуть необхідні їм товари, послуги та обмінюватимуться ними з метою отримання вигоди.

Іншими словами, автори книги заперечують наявність у людей не лише бажання жити краще, а й заперечують навіть наявність у людей інстинкту самозбереження. Мабуть, авторам книги слід порадити познайомитися з наукою про людську діяльність та її складовою – економічною теорією, які кажуть, що в людини не може бути прагнення постійно покращувати своє становище, тому що таке прагнення є фундаментальною категорією людства. 

Особливо дивує, як у цій частині книги її автори бачать бізнесменів. Виявляється, на їхню думку, бізнесмени не прагнутимуть виробляти все більше і більше товарів і послуг, не прагнутимуть забезпечити ними якнайбільшу кількість людей. Тобто автори книги вважають, що бізнесмени будуть принципово відмовлятися від отримання прибутку, якщо цей прибуток їх ніхто не змушуватиме отримувати.

Можна було б з цього посміятися, але щось мені підказує, що в наступних розділах цієї книги її автори обов'язково звинувачувати бізнесменів у нестримній спразі прибутку. Тому сміятися тут над авторами ми не будемо, а зачекаємо, коли вони звинуватить бізнес у гонитві за прибутком, і тоді вкажемо авторам на цю плутанину та суперечливість їхніх думок.

А ось над твердженням авторів, що політичні інститути створюють політичні стимули для політиків, можна посміятися зараз. Тому що, по суті, автори нам кажуть, що політики потрібні для того, щоб вони формували політичні інститути, які створюватимуть стимули для політиків, які формуватимуть політичні інститути, які створюватимуть стимули для політиків, які формуватимуть політичні інститути… Замкнуте коло . Система сама у собі.

Іншими словами, на думку авторів книжки, політики мають існувати, щоб існували політики. Смішно. 

2️⃣ "...Кожне суспільство живе за економічними і політичними правилами, які підтримуються державою і - колективно - всіма громадянами..."

Автори книжки мають рацію тут у тому, що якщо на певній території існує держава, то люди (суспільство) обов'язково примушуються державою до життя за встановлюваними державою економічними і політичними правилами. Але автори не мають рації в тому, що ці нав'язувані державою правила обов'язково підтримуються всіма громадянами.

По-перше, якби ці правила підтримувалися всіма громадянами, тоді не було б потреби в примусі громадян з боку держави.

По-друге, навіть при побіжному погляді на нав'язувані державою правила видно, що завжди приблизно половина людей (інколи менше, а інколи й більше) незадоволені і навіть обурені існуванням таких правил. Тому автори явно лукавлять, коли стверджують, що політичні та економічні правила встановлюються державою у згоді з суспільством.

І авторів можна зрозуміти, бо якщо цього не стверджувати, тоді зникає сенс написання цієї книжки, завданням якої є переконати читачів у тому, що люди й суспільство загалом зацікавлені в існуванні держави (політиків і чиновників). Ба більше, що без держави люди житимуть у злиднях, розрусі, в голоді та холоді.

3️⃣ "...Економічні інститути визначають економічні стимули: для здобуття освіти, для інвестицій, для вигадування і впровадження інновацій тощо..."

Так, усе правильно. Ось тільки, на думку авторів книги, економічні стимули штучні, і їх створює для людей держава. Насправді ж справжні економічні стимули - це ніщо інше, як бажання людей жити краще, постійно покращувати своє становище в цьому світі, їхнє прагнення до щастя. Для появи таких стимулів не потрібна держава з її примусом.

Такі стимули вшиті в ДНК кожної людини природою. Можливо, на якихось інших планетах, у якихось інших галактиках, інших всесвітах живуть істоти, яким не притаманне прагнення до щастя. Але земна людина влаштована саме так, і цього ніхто і ніщо не в силах змінити. Тому те, що економічними стимулами називають автори книжки (штучні стимули, нав'язувані людям державою), є для людини не стимулами, а антистимулами, тобто тим, що відводить людину в бік від того природного напряму до щастя.

 

4️⃣"...Вироблення економічних інститутів і правил відбувається під час політичного процесу, особливості якого, своєю чергою, залежать від інститутів політичних..." 

По-перше, ми знову спостерігаємо в авторів книжки замкнене коло - політичний процес залежить від політичних інститутів, які залежать від політичного процесу, який залежить від політичних, які залежать... і далі по колу.

По-друге, так, якщо є держава, то вироблення економічних інститутів відбувається під час політичного процесу. Точніше, не вироблення економічних інститутів, а втручання та спотворення спонтанних, у позитивному (австрійському) розумінні цього слова, економічних інститутів, які вже існують у суспільстві.

Іншими словами, відсутність політичних інститутів і створюваних ними економічних інститутів не означає відсутність у суспільстві економічних інститутів як таких. Навпаки, у такому випадку економічні інститути, що складаються в суспільстві, найповніше відповідають потребам людей, роблять їхню дорогу до щастя комфортнішою (а не ускладнюють її, як це роблять економічні інститути, нав'язувані державою).

5️⃣ "...Від політичних інститутів залежить, чи можуть громадяни контролювати політиків і впливати на прийняті ними рішення..."

Усе правильно. У тому разі, якщо люди допускають існування політичних інститутів (тобто інститутів безроздільної влади одних людей над іншими), то далі все вже залежить від бажання політичних інститутів - чи захочуть вони, щоб люди, якими вони управляють і за рахунок яких безбідно живуть, контролювали їх і і мали вплив на їхні рішення...

З огляду на те, що, як ми сказали раніше, земна людина влаштована так, що вона обов'язково прагне щастя, допустити людей до контролю над політичними інститутами для політиків означає відмовитися від свого прагнення щастя. Це означало б, що політики і чиновники можуть і хочуть чинити протиприродно, у повному протиріччі з вшитою природою в їхню ДНК програмою людського життя. Це неможливо. Але це означає, що неможливо і те, що політичні інститути допустять керованих і експлуатованих ними людей до реального контролю за собою і впливу на їхнє (політичних інститутів) життя.

6️⃣ Від політичних інститутів залежить "...чи будуть політики (нехай і з застереженнями) діяти в інтересах і за дорученням громадян, чи вони зможуть використати владу, довірену їм суспільством (а то й узурповану ними), для власного збагачення та проведення політики, що вигідна тільки їм, але абсолютно невигідна виборцям..."

Як, сподіваюся, всі вже зрозуміли, виходячи з вищевикладених коментарів, політики і чиновники завжди будуть "використовувати владу... для власного збагачення і проведення політики, яка вигідна тільки їм, але абсолютно невигідна виборцям". При цьому абсолютно безглуздо сподіватися на те, що хоча б іноді вигода політиків співпадатиме з вигодою для виборців. Бо будь-яка діяльність політиків здійснюється за рахунок ресурсів, насильно конфіскованих у виборців. Отже, неважливо, що роблять політики - це завжди буде вигідно їм і невигідно виборцям. По-іншому ніколи не було і бути не може. У будь-якому разі, якщо йдеться про людське суспільство на Землі.

 

7️⃣ Від політичних інститутів залежить "...як саме влада розподілена в суспільстві: якими є можливості різних груп громадян ставити спільні цілі і домагатися їх, а з іншого боку - обмежувати інші групи громадян у досягненні їхніх цілей....".

Тут теж усе схоже на замкнуте коло. Виходить, на думку авторів, політична влада одних людей над іншими потрібна, щоб з'явилися політичні інститути, а політичні інститути потрібні, щоб правильно розподілити політичну владу (якщо вже її створили) в суспільстві між людьми. 

Тобто якщо проблеми немає, її треба створити. А створити її треба для того, щоб потім її усунути. Може простіше не створювати проблему? Тим паче, якщо немає політичної влади (немає держави), то влада людини над людиною вже і так природним чином максимально розподілена і децентралізована. Розподілена і децентралізована до такої міри, що кожна людина має владу (якщо хочете, політичну владу) тільки над самою собою.

Цікаво, що самі автори визнають таке:

"...З погляду тих, хто контролює політичну владу, немає жодної необхідності запроваджувати більш корисні для економічного зростання або добробуту громадян інститути, якщо чинні інститути набагато краще служать інтересам самої влади..."

При цьому, у своїй книзі автори постійно наполягають на тому, що тільки наявність політичної влади може забезпечити створення корисних для громадян економічних інститутів. Схоже, що коли автори не забувають про мету своєї книжки, вони пропагують створення політичних інститутів, а коли вони випадково забувають про мету своєї книжки і просто описують реальні закономірності людської взаємодії, то просто пишуть правду, як у вище наведеній цитаті (тобто повністю спростовують те, що мають намір довести).

Взагалі, у цій частині книжки міститься багато інших маніпуляцій і протиріч, у яких заплуталися автори. 

Наприклад, вони стверджують, що без такого політичного інституту, як державна система освіти, люди були б неписьменними і економіка не розвивалася. При цьому авторів ніяк не бентежить той факт, що до появи державної системи освіти люди в США були набагато більш освічені, ніж зараз, після впровадження державної системи освіти.

Автори так само, мабуть, забули, що без державної системи освіти економіка США з нульового рівня, з голих прерій, зростала з космічними швидкостями і зросла до першої економіки світу, а після введення державної системи освіти темпи зростання економіки знизилися практично до нуля.

Хтось може сказати, що зниження рівня освіченості населення і темпів зростання економіки спричинене не запровадженням державної системи освіти, а чимось іншим. Можливо (хоча й малоймовірно). Але факт полягає в тому, що про це хоча б можна дискутувати. А ось твердження авторів книги про корисність і безальтернативність державної освіти немає сенсу навіть обговорювати, оскільки немає жодного факту, який міг би це підтвердити. Якщо ж звернутися до економічної теорії, то вона однозначно говорить про те, що автори книжки тут повністю неправі.

Не відповідають дійсності також твердження авторів, що держава (політичні інститути) забезпечує підприємців ринком праці. Ринок праці завжди існує. Він не може не існувати. Для цього не потрібні політичні інститути. Все, що роблять політичні інститути - вони спотворюють ринок праці, ускладнюючи життя і підприємцям, і найманим працівникам.

Дивує також заява авторів книги, що політичні інститути захищають людей від появи диктаторів. Це по-справжньому смішно. Річ у тім, що диктатори - це завжди продукт політичних інститутів. Якщо політичних інститутів немає, то і диктатор з'явиться не може. Таким чином, політичні інститути на захищають людей від появи диктаторів, а сприяють їхній появі. Ба більше, якщо на якійсь території існують політичні інститути, то диктатор там рано чи пізно з'явиться. І скоріше рано, ніж пізно.

І найцікавіше: уся ця частина книжки повністю присвячена спробам авторів довести, що політичні інститути людям потрібні, що людям слід створювати такі керовані ними політичні інститути та з їхньою допомогою створювати правила життя в суспільстві. Але, при цьому, автори закінчують цю частину книги таким твердженням:

"...саме політичні еліти (тобто ті, хто має в руках владу) визначають, за якими правилами житиме суспільство (і як еліти зможуть цією владою розпоряджатися)..."

Таким чином, витративши значну частину часу і паперу на спробу переконати читачів у тому, що політичні інститути є їхнім ручним інструментом, який допомагає їм легше і простіше рухатися в напрямку до щастя, наприкінці автори перекреслюють все, що вони намагалися довести, і роблять заяву, прямо протилежну всьому раніше сказаному. Вони несподівано заявляють, що життям людей керують політичні еліти, і люди ніяк на ці політичні еліти не впливають, точніше, на те, за якими правилами політичні еліти змушуватимуть їх (людей) жити. 

А раніше, як ми пам'ятаємо, автори підкреслили той факт, що:

"... З погляду тих, хто контролює політичну владу, немає жодної необхідності запроваджувати більш корисні для економічного зростання або добробуту громадян інститути, якщо чинні інститути набагато краще служать інтересам самої влади..." (Тут слід додати, що ніщо не заважає політичній владі постійно перетворювати політичні інститути в такий спосіб, щоб вони дедалі краще і краще служили інтересам влади, природно, за рахунок дедалі більшого і більшого зниження рівня життя керованих ними людей). ..."

Із цими двома цитатами я цілком можу погодитися, тим паче, що такий погляд на людське суспільство повністю відповідає економічній теорії та науці про людську діяльність.

 

☑️ВИСНОВОК, який слід було б тут зробити, але якого не зробили автори книжки: будь-які політичні інститути не покращують, а погіршують життя людей. Просто одні політичні інститути з цим своїм людиноненависницьким завданням справляються краще, а інші - гірше.

Далі буде...

---

🎓 Також не забувайте підписуватись на канал директора першого в Україні інституту Австрійської школи економіки.