В межах реалізації програми реформ «Вільна економіка» пропонується повністю відмовитись від державного екологічного податку і надати право місцевим органам самоуправління самостійно регулювати питання розміщення потенційно шкідливих виробництв на своїй території.

Визначено наступний порядок такого регулювання:

• Категорії виробництв, котрі відносяться до потенційно шкідливих для екології виробництв, умови їх розміщення і рівні допустимого забруднення ними навколишнього середовища визначаються законом України. Окремо визначаються категорії виробництв, котрі не можуть розміщуватись в Україні.
• Місцевий орган самоврядування укладає договір з підприємством (що відноситься до категорії потенційно шкідливих для екології виробництв), якому він дає дозвіл вести відповідну діяльність на своїй території. В межах даного договору визначається сума і порядок виплат підприємством екологічної компенсації та вимоги до організації даного виробництва, котрі стосуються зберігання і відновлення навколишнього середовища. В договорі також визначається розмір і порядок виплат штрафних санкцій та подальші дії сторін у разі невиконання одною з сторін умов договору.
• Якщо в результаті діяльності підприємства буде порушено екологію іншого населеного пункту (вище рівня встановленого законом), то підприємство для продовження роботи зобов’язане укласти договір про виплату екологічної компенсації також з органом місцевого самоврядування даного населеного пункту. Умови такого договору для різних населених пунктів не обов’язково повинні бути однаковими. 
• Укладання, зміна і розірвання договору між підприємством та місцевим органом самоврядування, а також рішення про пред’явлення позову до підприємства в межах договору, затверджується (ратифікується) на загальному референдумі громадян України, що проживають у відповідному населеному пункті.
• Уся сума надходжень екологічної компенсації від підприємства розподіляється рівними частинами між усіма громадянами України, що є жителями відповідного населеного пункту.
• Підприємства, котрі на момент початку реалізації програми реформ вже сплачували екологічний податок, мають право сплачувати екологічну компенсацію у розмірі, що не перевищує суму екологічного податку, котрий сплачувався раніше. За умови, що вони не збільшують збиток навколишньому середовищу (наприклад, розширенням існуючого чи організацією нового потенційно шкідливого для навколишнього середовища виробництва). В іншому випадку, вони зобов’язані укласти з місцевим органом самоврядування новий договір на право розміщення на його території свого виробництва (в тому числі, на право функціонування вже існуючих виробництв).
• Суми екологічної компенсації, що сплачуються підприємством, підпадають під дію стандартного податку на витрати за ставкою 4%.

Екологічна компенсація, що сплачується напряму місцевим жителям за розміщення на їх території потенційно шкідливих для екології виробництв, слугує (разом з інститутом місцевого референдуму) надійним захистом від можливих зловживань в цьому питанні з боку місцевих органів самоврядування.

Крім того, запропонований порядок розміщення потенційно шкідливих для екології виробництв забезпечить справедливий баланс між потенційним збитком, який підприємство може нанести чи наносить навколишньому середовищу, та економічною користю для місцевих жителів та економіки країни в цілому.